Секретний плов та інші смаколики мусульманського ринку Києва

Щойно завертаєш у провулок, розумієш, куди прямувати далі — звіддалік у повітрі клубочиться сиза хмара з димарів розпечених грубок під величезними казанами з пловом. Казанів, звичайно, ще не видно, але у повітрі вже розвіяні аромати затару та зіри.

Повітря пропахчене спокусливим ароматами, які посилюються з кожним кроком: допікається м’ясна печеня на розсипах рису, з облямівок пістрявих хустин виглядають самоси, гарячі пиріжки з м’ясом, притрушені кунжутним насінням,  і сонцеподібні золотаві коржики з тоніру, а ще пронизливо пахне соковитий і гострий, мов сльоза, узбецький салат ачик-чучук із пекельною цибулею і стиглими помідорами — головний гарнір до плову…

Важко опанувати себе в цій оазі східних прянощів, запахів, звуків! Ще тільки ополудень, торговці тільки-но порозкладали рундуки, повиставляли коробки з пахлавою і чак-каком, слоїки з катиком та хумусом, але ятки вже з усіх сторін опосіли покупці. Були часи, коли таких яток на базарчику під стінами Ісламського культурного центру заледве нараховувалось три-п’ять.

Сьогодні казани з пловом і мангали тягнуться уздовж кам’яного муру на кілька десятків метрів. Найбільше люду купчиться довкола балій із гарячим пловом, але й самоси, коржики з м’ясом і сиром розлітаються вмить.

Перший же плов, який ми надибали, виглядав розкішно: з яскравими червоними перцями, з печеними у казані родзинками, з барилами м’яса, які не одну годину умлівали в казанку і тепер легким дотиком вивільнялись від кісток. На моє прохання продавець вивудив із казана великий червоний перчик («Дуже гострий, дуже!» — запевняє він) і поклав на гірку з пловом.

Далі все — як в тумані! Родзинки танули на язику.  Перець обпікав горло й потилицю. Потім був ще один плов. Потім — ще. Був гарячий кебаб на шампурі, який тут загортають у тоненький коржик із зеленню, томатами, гострими пастами і скибочками лимону.

А ще, ясна річ, самоси в тоненькому хрусткому тісті. Соковиті кульки східних котлеток кеббе, хумус із фалафельними кульками, шматочки яловичини з мангалу, загорнуті в лаваші й притрушені магічними сумішами перців й прянощів.

Халід жартівливо замахав на мене руками, щойно побачив камеру:

— Ні, ні, фоткати плов не можна! Ви його спершу спробуйте! Ну, жартую, звичайно, фотографуйте, скільки треба…

Потім він охоче позував для фото, посміхався і крутив смачнющу шаурму з фалафелями, тахіною, червоними томатами й посіченою зеленню:

— Цибулі?! — начебто це звучало як питання, хоча Халідова рука вже тягнулась до слоїка з білими кільцями гострої цибулі.

— Авжеж, — залишалось погодитися. — Сипте ще!

Халідова ятка — чи не найбільша. Тут можна поласувати і пловом, і кебабами, і м’ясом із шампурів, загорнутим в корижики, а ще купити айран і хумус із собою. Справа в тому, що це «ресторан на виїзді» — халяльний Family House заходиться неподалік, як раз на території Ісламського культурного центру, до стін якого тулиться мусульманський ринок їжі.

Коли до мечеті збирається мусульманська громада на джума-намаз, обов’язкову п’ятничну молитву, а у провулку лаштують мангали й грубки, ресторан долучається до вуличного свята їжі.

О другій годині людей суттєво побільшало — сюди приходять на п’ятничний підобідок із довколишніх офісів і спальних кварталів. Ще років сім тому базарчик із кількома ятками справді був місцем «для своїх», та відколи він розширився і про нього прознали журналісти, за близькосхідними та арабськими смаколиками сюди з усіх куточків Києва почали вчащати любителі плова й шаурми.

Під стінами уздовж ринку розставлені величезні порожні пакунки з-під вугілля, які замінюють кошики для сміття. Столиків лише кілька, тож люди пригощаються, тримаючи тарілки на руках, час від часу повертаючись до казанів за новою порцією.

Хоч ми вже напризволялись гарячим пловом до нестями, оминути казан бороданя Джемшура було несила — величезні шматки печеного баранця вабили до себе. Джемшур зголосився насипати нам дві маленькі порції, (хоч ми і їх заледве подужали).

Плов він щедро притрусив гострими маринованими перцями й традиційним ачик-чучуком — узбецьким салатом із  томатів й цибулі, обов’язковим супутником жирного плову.

Дещо «для своїх» на ринку таки залишилось — тут можна надибати справжній узбецький плов, приготовлений на кунжутній олії з узбецького рису. Справа в тім, що цей рис — величезна рідкість за межами Узбекистану, і за межі своєї країни він майже не потрапляє: як національний скарб, узбецький рис заборонено експортувати у масштабах масових закупів. Так, кілька кілограмів у вигляді сувеніру в літак — на один домашній плов.

Знайти цей делікатесний плов на ринку дуже просто. Найпростіше — поцікавитися у найближчого до вас продавця. Тутешня громада дружня, усі охоче радять, чим і де поласувати у сусідів. Ще варіант — знайти ятку, де в глибині за великою грубою з казаном стоїть менша піч із невеличкою балією з пловом. Довкола нього з ложками сидітимуть «свої», але і вам дадуть спробувати й охоче насиплють у тарілку. Коштує він не набагато дорожче від звичайного плову — 70 гривень за узбецький і 50 – за плов, приготовлений на традиційному басматі.

Мусульманський ринок їжі — один із найдешевших у столиці фуд-маркетів (середня ціна на гарячі лагомини коливається від 25 до 70 гривень) і абсолютно точно найавтентичніший. Тут нема спроб зліпити розрізнені уламки епох у «модний маркет» Бесарабки, з його дивною гастрономічною еклектикою веганських фалафелів, печених равликів, прошутто і «бесарабського» сала під монотонний речитатив «дєвочкі-добираєм-красну-ікорку».

Тут нема претензійності гастро-маркету «Бухти» чи ґрунтовності й динаміки «Столички». На мусульманський ринок приїжджають поїсти, погомоніти і набрати смачних наїдків додому.

Даю вам пораду на мільйон: жодної покупки не відкладайте на потім. Це не той випадок, коли ви кажете продавцю «погуляю по ринку, ще до вас вернусь» — в жодному разі ніт! Бачиш смакоту — хутчіш купуй, бо за кілька хвилин у коробці з узбецькими пиріжками залишається хіба що жменька окрушин і заплямована маслом хустинка.

Мусульманський ринок їжі,

Працює щоп’ятниці, з 12 до 16-тої години, вул. Дегтярівська 25А

Текст: Ольга Карі

Фото: Ольга Карі, Антон Лаза

 

#каріфуд #карифуд #karifood