Віденська кава: українські міфи, вірменські сліди

Якщо прибуваєте до Відня потягом чи автобусом, не полінуйтесь пройти від головної станції Hauptbahnhof, спуститися униз по Favoritenstrasse — іти недалеко, до першого великого перехрестя.

На фасаді будинку над світлофором побачите гарного чоловіка у турецькому одязі та фесці, він тримає в руках тацю з дрібними чашками та кавник. Звати його Юрій Кульчицький, і вулиця, що перетинає Favoritenstrasse, носить його ім’я.

Це, мабуть, одна з найкрасивіших віденських легенд, яку тут охоче переповідають туристам. Нібито, український козак Юрій Кульчицький (Georg Franz Kolschitzky) першим відкрив у Відні заклад, де з кавового меленого зерна варили міцний та гіркий напій, що підтримував стан бадьорості та поліпшував самопочуття.

Хоч якою б безцінною стала допомога Кульчицього Відню у дні облоги у 1683 році — він знав турецьку мову, зміг вибратися за межі міста, розвідати про наближення допомоги та повернутися з цим повідомленням назад, та все ж пити каву віденців навчив не він. Влада Відня, як стверджує легенда, із вдячності подарувала Юрію мішки кавового зерна, які турки залишили після себе, тікаючи з-під мурів міста і начебто видала йому найпершу ліцензію на торгівлю кавовими напоями у стаціонарній локації, тобто, кав’ярні.

Насправді ж правда й вигадка, бажане й дійсне заплелися так тісно, що навіть порання в архівах залишає більше місця для припущень, аніж для історичнио доведених істин.

Але архівні документи твердять: першими, хто відкрив кав’ярні у Відні, були двійко вірменських торговців, Йоганес (Ованес) Теодат та Ісаак де Лука (Лукасян). Ованес відкрив свій перший заклад 1685 року, а Ісаак — у 1697 році.

Карл Шиллінг, один із співзасновників Музею кави у Відні запевняє: «Кульчицький дуже допоміг Відню під час турецької облоги, поінформувавши про скору підмогу, але кав’ярні він не відкривав.»

Шинок Zur blauen Flasche, «Під синьою пляшкою», заснування якого приписують Кульчицькому, насправді належав Ісааку де Лука. Після смерті Ісаака, його вдова вийшла заміж за іншого кавового підприємця – вірменина Антона Теодата, який на той час уже був власником Café Hugelmann. «Під синьою пляшкою» продовжила існування у вигляді кав’ярні, тільки тепер належала Теодатам.

І Теодати, і Де Лука надавали своїм закладам характерного «орієнтального колориту» — фески, кафтани, турецьки чашки, кавники — і саме тому у пам’яті людей до купи змішались і Кульчицький, і вірмени із своїми кав’ярнями, і турецька кава.

Насправді ж, нема жодних задокументованих фактів про кавові звитяги Кульчицького на австрійській землі. Ані імператорські, ані міські архіви не зберігають відомостей про отримання ним ліцензії на торгівлю кавою, кавовим зерном чи напоями.

Легенду про «Синю пляшку», до речі, приписують отцю Готфріду Уліху, який у 1783 році видав Хроніку другої турецької облоги Відня, і там постать Кульчицього змальована в найяскравішому геройському світлі.

Та якщо ви вже прагнете відшукати український кавовий слід на віденській землі, то ласкаво просимо до віконечка Fenster (Fleischmarkt 9), власник якого, Саша Ямковий, привчає Відень до фермерського кавового зерна, авторських напоїв та свіжої обсмажки.