Гамбург вихідного дня
Хіба здивуєш сьогоднішнього туриста з Києва портовим сендвічем з оселедцем? Ну, оселедці, ну в Гамбурзі, ну, з класичного рундука в порту — це хіба чудасія?
Інша річ — португальські ласощі, паштелес-де-ната, оті золотаві з брунатним чорним окрайцем тістечка, маленькі запечені сонечка, що осяюють своїми калоріями найпохмуріший зимовий (та й будь-який інший теж!) день.
Португальський квартал Гамбурга вартий того, аби оселитися там хоча б тому, що вам не болітиме голова, чим потішити себе на сніданок або де б смачненько повечеряти. Вже від 7-мої ранку численні кондитерські та кав’ярні вилискують «паштельками» і солодкими кручениками, просякнутими шоколадом і сиропом за ціною один євро.
Щоранку у пальті на піжамі я бігала у найближчу кав’ярню через дорогу від готелю за коробкою «паштелек» та солодких паличок. І щоразу розважливо втішалася тим, що до тістечок ми додаємо ще запарену вівсянку, наче у такий хитромудрий спосіб захмарна калорійність паштелес зводилася нанівець.
Щовечора настає чарівна година, коли численні ресторанчики — іспанські, португальські, італійські (куди ж без них!) та навіть бразильські, скупчені в португальському кварталі, розчахують двері. Пахощі смаженої з часником олії, грильованих рибин та стейків — то як шлейф парфумів вечірнього міста.
*
В ресторан O Pescador (Ditmar-Koel-Straße, 17) нам вдалося потрапити тільки з третьої спроби — на вечерю у п’ятницю та в суботу вільних столиків не було, а мерзнути на вулиці в черзі нам забракло наснаги (бо в готельному холодильнику нас чекала ще величезна коробка паштелів, тож ми й не переймались).
Ми повернулись у неділю, коли ресторан був напівпорожній — місцеві уже лаштувалися до нового робочого тижня, а португальський міцний самогон та вино не дуже сприяють бадьорому ранку.
Це була дуже смачна вечеря, з пухким смачним хлібчиком, з дослівно палаючими креветками в гострому перці і з часниковою олією, та величезною тарелею рибних наїдків на двох: креветки, стейки з тунця, лосось, хек, сардини і ще якась неупізнавана рибка. До речі, в O Pescador дуже багато страв готують «на двох», є трошки їжі для вегетаріанців, та багато страв із м’яса.
Десерт замовляти не стали, бо коли знаєш, що за рогом є щонайменше три кондитерських, де продають паштелес по 1 євро за штуку, то не розумієш, навіщо віддавати за таке саме тістечко уп’ятеро більше.
*
До речі, у Гамбурзі в супермаркетах дуже багатий вибір свіжих фруктів, овочів, зелені, ціни більш-менш відповідають київським, тож подорожнє харчування можна урізноманітнити чимось справді корисним (ви ще вірите байкам про корисне харчування у ресторанах?).
Щодня ми купували гарячий житній багет у пекарні Bäcker Gaues на Bergstraße, 16, біля шопінг-молу Europa Passage, до нього готували салат із листя айсбергу та коріння фенхелю, а на десерт доїдали те, що залишалось від ранкових закупів у кондитерській, хоч, зазвичай, на вечір лишалось небагато.
*
Головна принада Гамбургу — розкішний музей Мініатюр (ретельно роздивитися це рукотворне диво можна отут). На відвідини сміливо плануйте цілісінький день. Масштабність задумки і втілення цієї величезної іграшки для дітей і дорослих справді вражає, і при цьому розбудова триває, музей щороку поповнюється новими діорамами та їхніми мешканцями.
Пам’ятайте, у вихідні охочих помилуватися Дивокраєм чимало, тож квитки краще купувати заздалегідь онлайн, це ще й трохи дешевше, ніж в касах.
Обов’язково помилуйтесь у музеї відтворенням величної Ельбської філармонії у масштабі 1:87, а потім вирушайте прямісінько до неї вже у нашому, людському вимірі.
*
Філармонію будували протягом семи років, планували «відбутися» легким переляком у 77 мільйонів євро, але фінальний кошторис будівництва через складність скляних конструкцій виріс удесятеро, тож витрати сягнули майже 800 мільйонів євро.
Велика концертна зала (квитки викуповуються щонайменше за півроку, тож не ловіть гав!) плюс готель у «скляних поверхах», квартири, ресторанчики, крамниці і великий оглядовий майданчик.
Піднятися на майданчик філармонії — задоволення цілком безкоштовне, тільки маєте взяти у кіосках на вході спеціальні квитки (безкоштовні!), щоб пройти із ними через турнікет. І далі вже собі гуляйте, фотографуйтесь, пийте панорамну каву чи просто цілуйтесь над темними водами Ельби.
*
Не відмовляйте собі у задоволенні доторкнутися ще до однієї гамбурзької легенди — кремчику Nivea у синій банці. Гамбурзька косметична компанія Beiersdorf, що його виробляє, існує з 1882 року. В центрі міста розташований флагманський магазин NIVEA Haus Hamburg (Jungfernstieg, 51), де можна купити крем в улюблених синіх банках, та ще купу цікавинок від Nivea, які ніколи не з’являлись на українському ринку.
На вулиці біля крамниці зверніть увагу на автомат з продажу манюніх синіх банок (щоправда, в магазині така баночка коштує 0,8 євро, а в автоматі вже 1 євро).
*
Руїна собору Святого Миколая, Mahnmal St. Nikolai — це трагедія, сором і велич міста, та й усієї Німеччини.
Від лютеранського собору, зведеного у 1335 році, лишилась тільки чорна вежа — все решта перетворилось на порох після бомбардувань Гамбургу у 1943 році.
Собор вирішили не відбудовувати, а руїну залишили як меморіал на знак скорботи за всіма загиблими у Другій світовій війні.
А ще у башті працює швидкісний ліфт (квиток коштує 5 євро), яким можна дістатися невеличного оглядового майданчику під шпилем — і ось весь Гамбург перед вами!
*
Щодо кави, то Гамбург — це місто темної обсмажки, розкішних колекцій кавових банок та дуже, дуже дивного сервісу.
Щодо останнього, то він такий… трохи пофігійський. Геть розвіює стереотип про німецьку дисциплінованість. Ну, на те він і стереотип, щоб його розвіювати! А ще кожна, навіть найздарипаніша кав’ярня смажить свою каву на власних ростерах.
Мій головний кавовий фаворит — це кав’ярня Public Coffee Roasters, що має в місті кілька локацій, найсимпатичніша з яких: великий кавовий простір з купою столиків, вітриною солодощів і панорамними вікнами на Brandstwiete, 3. Це перша кав’ярня в Гамбурзі, де ми вполювали на світлу обсмажку.
Великий Public Coffee створений для відпочинку, бо відстані між столиками дозволяють усамітнитися у власних думках, витягнути натомлені ноги і цмудлити каву без перестороги, що хтось інший зараз перечепиться через вас із склянкою фільтрованої кави.
На згадку тут можна купити брендовану бамбукову еко-чашку для кави-з-собою чи пак із обсмаженою кавою.
*
Кава-шоп ZEIT Café (Speersort, 1) пропонує не тільки каву класичну чи альтернативу, а ще й чудові смаколики (тутешній шоколадний пиріг — чиста любов!).
Тут так само можна придбати і кавові девайси для профі, і смажену каву додому, і чашки (еко, бамбук), і полотняні торбетки, і книги про каву — аби ж було бажання усе це купувати.
А ще тут можна повноцінно пообідати чи повечеряти, тільки майте на увазі, що на обідню перерву сюди стікається люд з усього офісного кварталу неподалік. Кава тут, між іншим, темної обсмажки.
*
Erste Liebe Bar (Michaelisbrücke, 3) закохав у себе височенними стелями, білими стінами і картинами, а ще сендвічами та видами з вікна.
Тут пропонують невеличке меню сніданків та чогось на кшталт страв дня, плюс вітрина сендвічів і трохи десертів, а ще коктейлі — вечірня тема (вранці теж приготують, якщо попросите).
Мене причарувала унікальна естетика Erste Liebe Bar, напевно, ще й тому, що більшість кав’ярень по Європі так чи інакше дуже подібні: або затісна душогубка, де ти типу маєш тішитися з того, що всі сидять один в одного на голові, або «все з дерева» плюс чорна дошка для крейди, меню, накреслене крейдою, малюнки, намальовані крейдою, та інші попсово-упізнавані інтер’єри, наче усі їхні дизайнери надихались одними й тими ж картинками в пінтресті. Erste Liebe Bar таки має власну ідентичність.
*
Milch (Ditmar-Koel-Straße, 22) одна з наших «ранкових» кав’ярень, куди ми навідувались у Гамбурзі, бо розташована вона у португальському кварталі.
Інтер’єр тут простіший і традиційніший — кахлі, плюс дивне мистецтво на стінах, плюс підвіконня, на якому можна сидіти з кавою, і різнокаліберні столики.
На вітрині знайдете ду-у-уже смачний яблучний пиріг, готовий гідно конкурувати із засиллям паштелес (деякі завсідники приходять в Milch на каву із загорнутими у серветку паштелес із сусідньої крамниці, за це не сварять).
Чізкейки, мілкшейки, круасани і темна обсмажка.
*
Nord Coast Roastery, (Deichstraße, 9) — одна з культових кав’ярень Гамбургу, і місце, яке сконцентрувало у собі усі примхи місцевого дивного сервісу. З плюсів — теплий woodstyle дизайн, обжиті підвіконня, смачнючі пироги і торти, меню ланчів та легких наїдків, затишний вид на канал, кава світлої обсмажки.
З мінусів — усе той же сервіс. Бариста загубили наше замовлення і двадцять хвилин шукали його в комп’ютері. У цей час один з хлопців, що ніс гостям на стіл гарячі вафлі з морозивом, вирішив, що вафлі і гості зачекають, і долучився до пошуків чеку. Він корпався в нетрях касового монітору, а морозиво тануло собі, утворюючи під розмоклими вафлями цілу калюжу…
Кілька відвідувачів так і не дочекались, щоб замріяні офіціанти взагалі звернули на них увагу, розлючено одягали пальта і шли геть. І ще сила силенна інших дрібниць, що наводила на думку: дякую, щось вже і не хочеться вашої кави. Але локація все ж таки цікава, варто ризикнути і навідатись сюди. Мабуть.
*
Хоч гамбурзькі оселедці нас і не спокусили, та ми не змогли пройти повз гарячих сосисок з вуличних кіосків Mö-Grill, до яких дають пухкеньку булочку, серветку і виделку!
Гарячі вюрсти з гірчицею в Mö-Grill — це найяскравіше гастрономічне враження від Гамбургу: веселі продавці, купа людей довкола — і в розкішних пальто, і в засмальцьованих куртках, старі і молоді. А ще дощ, і картонна тарілочка з каррі-вюрст, і п’ять смачнючих соковитих сосисок на двох замість обіду!
Текст: Ольга Карі
Фото: Ольга Карі, Антон Лазутін
Тревел-партнер подорожі компанія Ready&Go!