(Не)прості рецепти щастя. Мік Вікінг

Якби наша зустріч із Міком Вікінгом (автором «Маленької книги хюгге») відбулася, як ми планували – два роки тому, то, думаю, говорили б ми переважно про затишні брязкальця хюгге, усілякі свічечки й в’язані ковдрочки, про коричні пундики та інші принади данського життя. На щастя, ми трохи розминулися тоді в Копенгагені, і зустрілися тепер у Києві, на Книжковому Арсеналі. За цей час Мік, письменник і директор Інституту дослідження щастя, написав іще дві книжки, одна з яких тільки-но готується до друку і побачить світ у вересні. Інша його книга – присвячена темі щастя. Чи можна виміряти настільки тонку та індивідуальну матерію, як щастя? Чи справді вся робота дослідників його інституту зводиться до щоденного поїдання морозива та споглядання милесеньких миленьких цуценят? Чому корупція – це найперше зло в житті громади? Як знайти шлях до щастя, коли довколишній світ, здається, геть збожеволів? Про це і багато іншого Мік Вікінг говорив на Книжковому Арсеналі та в розмові із Karifood.

*

— Я започаткував Інститут дослідження щастя у Копенгагені шість років тому. У той час багато країн почали оцінювати й вимірювати рівень щастя своїх громадян. З’являлися найрізноманітніші рейтинги щастя як окремих країн, так і світу в цілому. Данія та країни Скандинавії часто посідали в цих рейтингах перші сходинки. І я собі подумав, що хтось би мусив повивчати тему «нордичного щастя». А потім мені спало на думку, що цим кимось можу бути я сам! Інститут щастя починався з хорошої ідеї та старенького лептопу. Зараз у штаті вісім фахівців, які вивчають і розглядають щастя з наукової точки зору. Ми намагаємося зрозуміти, як саме можна виміряти щастя, за якими показниками, і хочемо зрозуміти, чому деякі люди почуваються щасливішими за інших. А ще намагаємося визначити, як можна покращити якість життя.

*

— Я знаю, що це звучить трохи божевільно: місце, де вивчають і досліджують щастя! І чимало людей у світі вважають, що ми проводимо свій час, поїдаючи морозиво та милуючись цуценятами. Насправді ж, все тривіальніше. Ми сидимо перед моніторами комп’ютерів, занурившись у дані, цифри та статистику. Щастя – це найважливіша річ в житті людини, яку ми намагаємося зрозуміти. Чому б не робити це з точки зору науки? Чому б нам не поглянути на статистику, взявши до уваги очевидні свідчення і не вивчити, як на щастя впливають політичні системи, як позначається життя в містах, офісне і робоче довкілля?

*

— Рівень щастя треба розглядати не тільки в площині психології чи соціології, а ще й обов’язково з точки зору генетики, політики, людської поведінки. Це найбільше, що мені подобається у справі вивчення щастя – його можна досліджувати з величезної кількості аспектів. Тому мої колеги з Інституту щастя – філософи, психологи, антропологи та фізики, релігієзнавці. Це дуже класно бути частиною команди, яка вивчає щастя, і повсякчас виявляти, що й досі є речі, яких ми не знаємо. Я вважаю, це корисно подивитися на щастя так само прискіпливо, як ми розглядаємо тему здоров’я. Скажімо, в цілому, ми тут усі є більш-менш здоровими людьми, генетика допоможе спрогнозувати ті хвороби, які теоретично можуть нас вразити у подальші роки, а політика держави забезпечить гідну медичну систему та охорону здоров’я. Так само для здоров’я важить і наш щоденний вибір: чи куримо ми, чи зловживаємо алкоголем, чи харчуємося правильно, чи займаємось фізичною активністю. Те саме можна застосувати і до щастя: воно і від наших генів залежить, і від міст та країн, де ми живемо, і від нашого щоденного вибору. Все стає доречним, все є важливим, коли ми вивчаємо щастя.

*

— Багато людей вважають щастя чимось надто абстрактним чи суб’єктивним, ніж може охопити та описати наука. У багатьох мовах світу, зокрема, і у данській мові також, слово «щастя» має надзвичайно емоційну конотацію. Це дуже потужна емоція! Тому, говорячи про щастя із данськими політиками, я радше вживатиму менш експресивні слова, на кшталт «благополуччя». Коли я сідаю порозмовляти з людьми про щастя, то відчуваю їхній скептицизм (попервах я й сам таким був), але коли я пояснюю, чим ми займаємося в Інституті щастя і яку ставимо перед собою мету, мені таки вдається переконати людей у користі наукових досліджень феномену щастя. У них не залишається аргументів на те, аби пояснити, чому нам не варто досліджувати щастя. Бо в контексті щастя ми вивчаємо і самотність, і депресію, охоплюємо дуже широкий спектр людських емоцій – складних, абстрактних та суб’єктивних. Щастя – це те, про що ми маємо дбати, як спільнота, як суспільство. Втім, ще й досі багато скепсису довкола наших студій та досліджень.

*

— Моя наступна книга The art of Making memories (Мистецтво творити спогади). Чому я вирішив взятися за неї? Останнім часом мене дуже зацікавила тема механізму творення спогадів. Що ми можемо зробити зараз, аби у майбутньому мати щасливі спогади? Минулого року мені виповнилося сорок. У Данії, за статистикою, середня тривалість життя становить вісімдесят років, тому так виглядає, що я вже прожив половину свого життя. І коли я озирнувся назад, то запитав у себе: окей, якими ж були найкращі моменти того півжиття, яке вже проминуло? Чому я запам’ятав саме ці щасливі миті, як вони можуть покращити моє майбутнє життя і подарувати мені ще більше щасливих моментів, а відтак – і щасливих спогадів? Ця цікавість змусила мене переглянути власні спогади.

*

— У кожній країні світу є більш щасливі і менш щасливі люди. Найчастіше медіа цікавляться, це яка ж країна в світі є найщасливішою. Та як на мене, то не дуже цікава річ. Набагато цікавіше подивитися, що саме робить людей щасливими. Мені подобається подорожувати і зустрічатися із людьми, і я помітив одну річ: у моменти щастя ми всі стаємо дуже схожі. Сьогодні я презентував мою нову майбутню книжку на форумі в Києві. І один чоловік поділився спогадом про те, як він у дитинстві тільки-но навчився плавати. Він заплив надто далеко, але підгріб до якогось човна, і люди з того човна підібрали хлопця, повернули на берег. Для хлопця – а це вже дорослий тридцятирічний чоловік – цей епізод із незнайомцями, які допомогли йому, став найщасливішим спогадом дитинства! І я розумію, чому для нього це такий важливий щасливий момент! Це теж був би мій найщасливіший спогад, якби я, ледь тримаючись на воді, натрапив на людей, які б допомогли мені дістатися назад до берега! Для мене це ще один з яскравих прикладів того, що ми всі маємо дуже багато спільного, коли заходить мова про речі та ситуації, які роблять нас щасливими.

*

— Чи робить людей щасливим читання книжок? Я читаю багато, і мене особисто це робить щасливим. Для мене читання — це великий ресурс інтеграції, бо читання не тільки безпосередньо дає знання, а ще й навчає емпатії. Це чудовий спосіб зазирнути до людського розуму. Книга – добрий друг та компаньйон. Я багато часу провожу в подорожах, і завжди на борту літака маю із собою якусь книгу. У наші дні так багато речей, які повсякчас відволікають та змагаються за нашу увагу: усі ці дзвінки, листи, повідомлення! Тому чудово опинитися в літаку, де ніщо не стає на заваді читанню! Книга – це ресурс знання, радості та натхнення, тому — так, мене читання робить щасливим, хоч направду я не маю якоїсь офіційної статистики щодо співвідношення рівня щастя та прочитаних книжок.

*

— Читання для мене – це також і частина моєї творчої робити з написання книжок. Кожній написаній мною книзі передує величезна кількість прочитаних мною книжок. Читати, слухати та ставити запитання, дивитися фільми, ходити на виставки та відвідувати музеї, спілкуватися у кафе та кав’ярнях допомагає писати, бо дозволяє підходити до творчості розмаїтою кількістю шляхів. Коли я пишу, то намагаюсь підтримувати стиль дружньої розмови. Я сідаю перед монітором, залишаюсь віч-на-віч із порожньою сторінкою, і уявляю, що сиджу за столом із співрозмовником, якому за вечерею пояснюю, свою думку та її доцільність.

*

— Вимірювати рівень щастя так само важко, як, скажімо, вимірювати якість книжки, чиюсь красу, самотність чи оцінювати мистецький витвір. Це надзвичайно суб’єктивні поняття. Я маю свої улюблені книжки, ви маєте свої, хтось насолоджується класичною музикою, хтось захоплюється роком. Так, вимірювання щастя – суб’єктивна річ. Але є у щастя певні риси, і вони загальнолюдські. Коли заходить мова про щастя, то мати хороше здоров’я, добру родину, достатньо ресурсів, щоб займатися улюбленими речами, мати певний рівень свободи, життєву мету, роботу, яка захоплює нас – гадаю, це хороша базова модель щастя для людини. За цими параметрами вже можна міряти щастя.

*

— Як на  мене, головна мета державної політики і головна відповідальність політиків – створювати сприятливі умови для щасливого життя. І досягнення цієї мети має бути відповідальністю кожного чиновника, кожного міністра. Усі міністерства – від міністерства здоров’я до міністерства інфраструктури повинні спиратися у своїй роботі на сучасні дослідження і робити все, щоб покращувати життя громадян. Та найперше, що сприяє щастю громадян – це низький рівень корумпованості держави. Я сплачую 50% податків з мого прибутку, але я щасливий платити ці податки, бо кожен із нас (громадян Данії) багато отримує навзаєм. Ми маємо високоякісну медицину та систему охорони здоров’я, добру систему освіти, хороше довкілля. Зазвичай у тих державах, де політики кладуть гроші собі в кишеню, замість розвивати освіту, медицину, дбати про екологію та піклуватися про рівень життя громади, люди стикаються із непростими випробуваннями. Зменшити чи подолати корупцію – це найперша річ, яку можуть зробити можновладці на шляху до щастя громадян.

*

— Моя перша книга про хюгге мала величезний вплив і розголос. Набагато більший, ніж я міг собі уявити. Я щоденно отримую листи від читачів та людей, які пишуть, як їм сподобалася «Маленька книга хюгге». Ясна річ, кожен письменник розраховує на те, що його книга знайде хороший відгук у людей, але іноді розголос, який вона робить, виходить із-під контролю. Із книгою про хюгге я геть не очікував такої шаленої популярності, бо хюгге – це така суто данська річ, ну, можливо, скандинавська, але реакція на книгу по всьому світу була наче вибух! Я надзвичайно за це вдячний, бо такий розголос був дуже помічний тій роботі, яку ми робимо в Інституті дослідження щастя. Тепер набагато більше людей розуміють, чим ми там займаємось.

*

— Дуже часто люди концентруються на тому, щоб порівнювати себе та свої життя із життям більш заможних, більш успішних, кращих, щасливіших, спритніших, кмітливіших і так далі. І не помічають, що у такий спосіб знецінюють самі себе, коли ці порівняння виявляються не на їхню користь. Але дуже корисно хоча б час від час бути вдячним за те, що ти маєш, а не краятися за те, що хотів би мати. І так само корисно озирнутися на тих, кому пощастило значно менше, ніж тобі. Звичайно, довколишні умови для щастя мають велике значення. Сьогодні найменш щасливі країни для життя на мапі світу – це Сирія, Афганістан, ЦАР, бо люди там живуть у надзвичайно важких умовах, непорівняно важчих, ніж у більшості країн. Тут вже мова не йде про те, що щастя – це особистий вибір кожного. Тут об’єктивно важкі умови існування. Є речі, які не підпорядковані нашому вибору чи контролю, скажімо, генетику ми так само не можемо регулювати чи контролювати, ми навіть над політиками маємо небагато влади. Але ніколи не варто припиняти пошуки щастя.

[Meik Wiking, hugge, lykke, Книжковий Арсенал, хюгге, Мік Вікінг, щастя]

Записала Ольга Карі.

Фото: Ольга Карі, Антон Лаза