Маша Сердюк: «Блогінг — це коли ділишся тим, від чого тебе пре!»

kotletke5

Гастроблогерка та письменниця Маша Сердюк сповідує одну з найжиттєдайніших філософій: в основі світу лежить котлета, і все довкола дотично котлетам! Я завжди захоплювалась її «котлетним світоглядом»: сирники — це котлети із сиру, голубці — котлети в капусті, цукерки — котлети з цукру і так далі. «Котлеткин» блог — один з моїх улюблених, а Машу я називаю Котлеткою ще від часу нашого найпершого з нею інтерв’ю. Сьогодні Котлетка — фуд-редакторка порталу bit.ua, письменниця і блогерка, чесно розповідає про вади і принади блогерського життя, про «роботу за їжу» та про головний секрет успішного фуд-блогера: як їсти так, щоб не гладшати!

kotletke1

*

— Сьогодні блогінг — це нова журналістика. Але в Україні фудблогінгу як такого досі нема. Та й гастрономічна журналістика мало розвинута. Тому я, наприклад, не заробляю на життя блогінгом. Іноді трапляються якісь платні проекти, але вони не систематичні! Жити з блогінгу у нас не можна, це однозначно! З цього ти можеш купити якусь сукню, але так, щоб платити за квартиру, їздити у подорожі — навряд.

*

— Блогінг — це коли ти ділишся тим, від чого тебе пре!

*

— Через те, що дуже багато зараз дівчат ведуть лайфстайл блоги, де пишуть одразу про все, на ринку відбувається підміна понять. Як думають собі у ресторані: у нас немає фудблогерів, але ми покличемо дівчину, яка робить гарні знімки і у неї є двісті тисяч фолловерів, вона у нас зачекиниться — і люди до нас прийдуть! І нікому не важливо, що ця дівчина не розбирається в їжі, більше того, може писати свій відгук про заклад, навіть не спробувавши там жодної страви, але ж пише відгук, бо зробила там селфі! Може, в косметиці ці дівчата і справді добре розбираються, але я не розумію, як можна писати про їжу, навіть не цікавлячись нею. Нікого, на жаль, не хвилює, як ти пишеш — але всі хочуть знати, скільки у тебе підписників!

*

— Коли ресторан очікує, що прийде преса, то вони апріорі не можуть тебе як журналіста несмачно нагодувати. Я ж не приходжу, як таємний критик! Звичайно, коли у ресторані знають, що журналіст буде писати огляд, то все дуже смачно, все красиво — і тому такий текст вже називається ресторанний огляд, а не критика.  Я не люблю, коли блогер говорить про себе: «Я чесний ресторанний критик». В сенсі, ти — ресторанний критик? У критика взагалі-то має бути величезна база теоретична і смакова, яка дозволяє фахово давати оцінку. Ти або працював кухарем і знаєшся на процесах приготування, або ти прочитав багато теоретичної літератури, багато бачив і багато їв. І взагалі ресторанний критик — це не про «мені було смачно або несмачно». Тому я і про себе кажу: я не критик, я оглядач.

kotletke8

*

— У нас загалом люблять оце «попрацюй за їжу». Буває, що ресторатори кажуть: «Ви про нас напишіть, а ми вас безкоштовно нагодуємо!» Ну, вибачте, я не настільки погано живу, щоб мене треба було безкоштовно годувати! Коли я була студенткою, тоді — так! В ті часи була не блогером, а журналістом, і ходила по прес-конференціях, щоб поїсти, всі бідні студенти, напевно, через це проходять.

*

— А ще «люблю» момент, коли після пропозиції «попрацювати за їжу» кажуть: «Ну, ви ж про нас напишіть тільки хороше!» Отут вже явно бракує поваги до моєї свободи вибору. Скажімо,  коли ти мене запросиш на вечерю, то маєш допускати, що вона мені може і не сподобатися. Я не буду писати про це на весь фейсбук. Але й брехати тобі в очі, що все мені смакувало, я теж не стану. З ресторанами те саме. Якщо місце хороше і сподобалось мені, я й так про нього напишу, без нагадувань і тиску.

*

— У мене дуже часто запитують, як поєднувати хорошу форму і фудблогінг. І я відповідаю: щоб скласти враження про страву, не обов’язково з’їдати її всю до останньої крихти. Достатньо спробувати! Я тому й не люблю їсти в ресторанах сама, бо так ти замовляєш одну якусь страву і нею наїдаєшся. А коли вас ціла компанія, можна замовити купу всього і всього потроху спробувати.

kotletke3

*

— Я дуже люблю їсти руками. Я була якось у друзів, ми їли скумбрію з картоплею «в мундирах». І я оце їм собі руками, облизую пальці, мені так смачно, аж хтось до мене каже: «Боже, Маша, ну шо ти робиш?!» Дивлюсь, а хлопці сидять і виделками ту скумбрію колупають! То вже я їм показувала, як треба правильно їсти вдома скумбрію — тільки руками!

*

— Я дуже люблю Грузію! Мої грузинські друзі називають «патара Маша» — «маленька Маша», тому, коли мене там починають «годувати», а я вже фізично не можу їсти, то, відмовляючись, я жартома кажу: «Ну, подивіться, куди воно мені влізе?» Але все одно ти не можеш прийти до грузинів у гості і просто попити чаю. Вони мають обов’язково накрити для тебе стіл, і не просто якусь нарізку сиру з фруктами поставити, а зробити справжній обід! Якщо ти все одно будеш відмовлятися від пригощань і справді будеш пити тільки чай, це їх дуже образить.

kotletke6

*

— Я ніколи не складаю маршрути подорожей. Я люблю подорожувати сама, бо в житті у мене дуже багато спілкування  по роботі, з друзями,  тому в самостійній подорожі я відпочиваю. А крім того, так я прокачую свою англійську. Бо коли ти подорожуєш із кимось тобі у будь-якому випадку розслабляєшся і відволікаєшся, а коли я сама, то дуже сконцентрована: я знаю куди іти, ніколи не заблукаю у новому місті. У мене є друзі, у яких все чітко сплановано на весь день: спочатку йдемо в музей, потім відвідуємо якісь пам’ятки, потім ще концерт  все ретельно продумано, кожен крок. А я собі виходжу з готелю і просто йду. У Стамбулі я таким чином відвідала усі місця, які мені потім нарадили друзі, хоч і не планувала того спеціально. Це я називаю  спілкуватися з містом. Для мене подорожі  це наркотик. Почнеш раз, і вже важко зупинитися!

Записала Ольга Карі

Фото: Ольга Карі