Різдвяний настрій: зроби собі сам

Добре, як від початку зими сніжить. Бо хай там як, а чарівливі монохромні парки, рипливі снігові замети і вулична кава, яку дрібно присипає сніжком, роблять добрячі півсправи, перетворюючи найпохмуріше місто на місто, де чекають Різдва! Але ж буває так, що снігу по вуха, а настрою нема, і все не те, і все не так, і у планах на Різдво — мандарин і ковдра, напнута на голову, а на Миколая під подушку дуля — не від нестачі грошей, а за браком бодай притомного настрою, не кажучи вже про якесь святкове.

Так чи сяк, але Різдво настане, докладете ви до цього зусиль, чи ні. Зрештою, варіант з мандарином і ковдрою не такий вже і поганий, якщо це ваша принципова життєва позиція, чи все, чого ви бажаєте від малюка Ісуса, Миколая, Будди, Аллаху чи Всесвіту — це тиша, спокій і кільканадцять годин міцного сну. Якщо ж душа бажає свята, але щось муляє, заважає, не надихає, тисне і взагалі «все пропало», то варто таки піднапружитись. Бо якщо ви не подбаєте про власний святковий настрій, ніхто не подбає!

Найпростіший спосіб додати життю різдвяних барв — спекти хрусткого печива з прянощами. Добре, якщо маєте перевірений роками рецепт, і добре, якщо експериментуєте з новими переписами! А ще краще, якщо ви ніколи в житті не потикались до духовки, бо тоді навіть кривенькі імбирні коржики чи скособочений пряниковий будинок неабияк потішать тим, що ви взагалі наважились їх ліпити. Не будьте до себе занадто суворі, бо бездоганне печиво — то не є метою кількагодинної варти на кухні.

Це якраз той випадок, коли набагато важливіші келишок вина, який супроводжуватиме кулінарний експеримент, і різдвяні пісеньки, які гратимуть із динаміку телефона (так, підспівувати обов’язково!), і мільйон мільйонів разів бачені «Один вдома», «Різдвяна історія», «Дванадцять місяців». Нема потреби занурюватися в сюжетні лінії того кіна — достатньо в піввуха дослухатися до пригод молодшого МакКалістера, пильнуючи печивко.

Годі й казати про цілющу ароматерапію від пахощів кориці, шоколаду, імбиру, мускатного горіху, теплого вершкового тіста. Про що варто пам’ятати: келих вина — вже після того, як ви ретельно перечитали перепис і підготували усі інгредієнти.

І раджу не занурюватись у соцмережі, коли печивко вже умостилося в піч, або, принаймні, заведіть таймер, який нагадає про пундики у духовці. Нам не потрібні ідеальні імбирні коржики, але й вугляні грудки на закопченому пергаменті не дуже-то й сприяють святковому настрою.

Хто вони, ці суворі лаконічні люди, які ставлять ялинку 31 грудня, а вже 1-2 січня волочуть її на смітник, або розбирають до нитки, запаковують штучну ялинку на антресолі, і урочисто оголошують світу: «Все, ми відстрілялись!» Мене такі люди лякають, якщо чесно. Я з тих, хто витягає ящик із іграшками наприкінці листопада, а ялинку (чи її замінники — гілочки ялівцю чи сухе гілля черешень) прикрашає в перші дня грудня, а прибирає… ну, то вже як карта ляже, може й в березні, а може й у листопаді.

Категорично не можна відмовляти собі в різдвяних вогниках, свічечках, кульках. Ялинку живу можна замінити на штучну, або взагалі позбирати на дворі сухе гілля від обрізаних дерев (двох-трьох гілочок цілком достатньо), прикрасити їх однією-двома іграшками, паперовими бантиками, цукерками чи напеченими коржиками — ось вже і свято наближається!

Можна розгулятись і накупити прикрас, кульок, гірлянд, свічок і зірочок на суму, еквівалентну навколосвітній подорожі, купити найбільшу в місті ялинку (добре, другу після тієї, що на Софійській площі), прикрасити її всім прекрасним, осяяти її усім сліпучим і надзвичайно тішитися з того.

Бо якщо для вас справжнє свято виглядає саме так, не варто силувати себе лаконічними гілочками та ялинками з рейок, палок і сміття. Якщо від пишних декорацій та блискіток на вас нападає гикавка, так само не примушуйте себе сліпнути від краси.

Окремим рядком кілька слів про фамільні ялинкові прикраси — безцінні скраби! У мене таких коробок аж дві. У ватному кубельці живуть скляні арлекіни, ведмедик із гармонікою, селяночка і дві пташечки на прищіпках. У дитинстві, якщо чесно, я їх терпіти не могла, бо вже тоді вони були «старими», а мені хотілось тільки лискучих, чарівних кульок і бурульок, притрушених пилком тодішньої сучасності. Але зараз я щороку дістаю мої трошки облупані скарби, роблю кілька фото і знову загортаю у кілька шарів білої вати.

Що поробиш, коли в тебе вдома живуть троє бешкетних кошенят, то різдвяні свята — це мінус ялинка, мінус скляні іграшки, мінус гірлянди, мінус буси, мінус ліхтарики.

Ще на етапі прикрашання ялинка летить догори дригом, гірлянди і буси доводиться вивуджувати у котів із ротів, а в результаті вже за кілька днів на ялинці не залишається жодної іграшки, замість кульок і бурульок на гіллі охоче розгойдується моя весела трійця.

Але це не означає, що коти прирекли мене на різдвяний аскетизм: гілочка з різдвяним пряником замість ялинки (ну, таке життя, що поробиш), великі важкі напільні ліхтарі, в які можна ставити ароматичні свічки, і з десяток скляних баняків, в які вмонтовані гірлянди з ліхтариками.

Якщо так склались обставини, що сімейні ялинкові прикраси з часом потовклись на скляний порох або загубились, не впадайте у відчай. Започаткуйте власну колекцію сучасних виробів старовинного склодувного мистецтва, або пошукайте по вінтажних маркетах чи блошинках щось із того краму, що прикрашав вашу дитячу ялинку.

До речі, в Україні сьогодні працює щонайменше п’ять фабрик скляних новорічних іграшок, і майже в усі ці майстерні можна потрапити на передноворічні екскурсії. Я не скажу, що для дорослих це аж надто цікавезна поїздка (український необтяжливий сервіс дуже дається взнаки), втім хоча б один раз на таку подорож варто зважитись.

Скажімо, подивитись, як на фабриці у Клавдієво видувають кульки, сніговичків, лісовичків, шишки, все це розмальовують, прикрашають.

Найцікавішим мені видався музей новорічної іграшки у Клавдієво — він справді справляє враження, там є, чим помилуватись: вишукані кульки, різдвяні діорами, елегантні скляні фігурки. А от у майстерні, де розмальовують найкрасивіші у Клавдієво іграшки, віднедавна заборонили робити фотографії, мовляв, це прикраси з малюнками, що охороняються авторським правом і примхами замовників.

Справа у тім, що у цій майстерні творять справжню красу і вишукані іграшки, за які не шкода віддати грубезну купу грошей. Але ті гарнесенькі скляні прикраси ніколи не потрапляють до українських крамниць, бо 95% українських ялинкових принад відправляють на продаж за кордон.

Все, що ви побачите у Клавдієвський фабричній крамниці — це недолугі кульки із страхолюдними і однотипними малюнками, поруч із якими хоум-мейд ялинка з рейок і сміття — то витвір високохудожнього мистецтва, бо від неї, принаймні, не нудить…

Поштові листівки переживають відродження: вже кілька років поспіль вітати один одного справжніми листівками — це дуже модне віяння з олд-скульним присмаком. Приємний ритуал і чудова традиція, напередодні свят вибрати кілька красивих листівок, взяти ручку, заварити кави (окей, келишок вина і тут стане у нагоді), насипати у тарілку імбирного печива чи шоколадних цукерок і присвятити час побажанням добра і щастя. Не сумнівайтесь, вони справдяться!

Головне, обрати тих людей, яким ви справді хочете зробити приємне своїм посланням, і це не конче мають бути геть усі ваші знайомі, з ким вас зводила доля. Бо вже на десятій чи п’ятнадцятій листівці вас вже трохи буде піднуджувати, і з приємного заняття новорічні листівки стрімко перетворяться на «ці кляті листівки коли-небудь скінчаться?!». Це я вам кажу як людина, яка багато років поспіль підписувала по пять-шість десятків листівок на Різдво. Тож зрештою я обмежилася найближчими і найдорожчими серцю людьми, щоб «листівкова» традиція для мене була святом, а не «відбуванням номера».

Надзвичайно ефективно рятує і відроджує різдвяний настрій похід до книжкових крамниць. Чесне слово! Так, я величезний книголюб, і перше місце, куди я біжу, повертаючись із чергової подорожі — це книгарня, але на різдвяні і новорічні свята — це щось особливе! На перші полиці викладають купу книжечок на святкову тематику — від класики до сучасності. Але найбільша спокуса у ці дні — відділи дитячих книжок. Не маєте дітей і оминаєте цей відділок у книгарнях? Дарма! По-перше, дитячі книжки з ілюстраціями українських художників — це свято для очей і серця. По-друге, ці книжки надзвичайно добрі і корисні для людини будь-якого віку. Якщо вам не допомогли ані імбирні коржики, ані листівки друзям, ані найдорожчі і найкрасивіші ялинкові прикраси — вам сюди, у маленьке персональне дитинство!

Різдво — це той час, коли треба відкласти чимподалі усі «дорослі» книжки: іронічні, гострі, актуальні, чесні, фантазійні, корисні, бізнесові, — залиште їх на «а-давайте-після-свят». Накупіть собі чудових казок, дитячих прекрасних історій, починаючи від «Маленьких жінок» і «Таємного саду» до «Гаррі Поттера» і «Булькала». Купіть кілька книжок із найяскравішими малюнками — не задля сюжету, а для того, щоб дати очам перепочинок від довколишньої дійсності хоча б на один коротенький вечір. А якщо до книжечки додати трошки шоколадних і мандаринових ендорфінів, різдвяний настрій не забариться!

Я не обіцяю, що мої рецепти для покращення різдвяного настрою гарантовано розрадять всіх і кожного, але хоча б дозволять намацати правильний шлях до порозуміння із незмінним «олів’є» і невловимим різдвяним пилком чудес і радості. Спробувати варто!

Ну а далі вже можна влаштувати святковий пікнік у лісі із глінтвейном та пундиками, погасати на ковзанах чи побігати на лижах до рум’яних щічок, прогулятися містом до улюбленої кав’ярні, взяти з притулку кошеня чи песика, напроситися в гості чи влаштувати домашню вечірку — вишукану або «в піжамах», замовити додому піццу, наколотити відерце какао і передивитися усього Гаррі Поттера, завернутися з головою в теплу ковдру і зжерти тихцем під нею найсолодший в світі мандарин.

Веселих вам свят!

Текст, фото: Ольга Карі