Kyiv Coffee Festival: кава, вибори та інші пундики

Цьогорічному фестивалю кави я, в першу чергу, вдячна не стільки за кавових чемпіонів, колишніх, нових чи прийдешніх, а за локацію із ромовими коктейлями і численним дівчатам у спонсорських одностроях, що безкоштовно роздавали усім охочим скляні пробірки з віскі та іншими стресознижуючими напоями.

Бо українські вибори – то таки маркітне випробування, не для слабких духом. Та що я вам розповідаю, як ви й самі все знаєте!..

Хоч як я люблю каву, але це не той напій, що дозволяє із незворушним обличчям спостерігати, як люди «зачудовуються тим, що не було чудовим». А от тримаючись руками за стаканчик з ромом, посутньо легше плекати внутрішній спокій і «лупати скелю».

Цього року ми не надто ретельно стежили за перебігом кавового чемпіонату (лентюхи, це правда, та ми обіцяємо реабілітуватися на світовому чемпіонаті в Берліні), бо треба ж було терміново підзарядитися пампухами, морозивом і гарячим какао.

З ентузіазмом новачків-первачків ми тинялися кавовими павільйонами та фудкортом, пригощаючись кавою та різною смакотою.

Вразили: величезна кількість кава-шопів, зібраних в одному просторі, потужна міжнародна тусівка кавових суддів, з якими ми з року в рік перетинаємося на кавових чемпіонатах по світу, когорта українських кавових фанатів, кавових ентузіастів, бариста, обсмажників і просто любителів кави.

Усе це неймовірно тішить і надихає! Строкаті вітрини із макаронс, еклери, поп-кейки, вафельні торти, гарячі пампухи в кубельцях пудри, крабові ноги, лобстери, стейки, вустриці, хамон і грайливі вина, барили смаженого м’яса, азійські смаколики, неми та креветки, локшина й мітболи навіюють втішні думки про «зубожіння по-українськи».

Від самих тільки пахощів відкалібровуються життєві орієнтири на тотальний боді-позитив – принаймні, допоки ласуєш відерцем смаженої корюшки, натоптуючись гарячими пундиками та хрусткими креветочками.

У нас це вийшло – трохи перепочити й перезавантажитися, долучившись до свята кави й смаколиків. Якщо пам’ятаєте, то народження платформівських фестивалів (вони тоді ще мандрували локаціями Галереї «Лавра» та ВДНГ) співпало в часі з буремними подіями Майдану та всього, що трапилося після.

І я дуже добре пам’ятаю ті часи (бо, до речі, саме тоді ж і народився цей блог), коли організаторам фестивалю закидали, мовляв, «у країні війна, а вони із своїми бургерами!..». Пам’ятаю і той пекучий фестивальний день у червні 14-того, коли у небі над Луганськом збили ІЛ-76 з українськими вояками, і відчуття тотального розпачу, бо зазвичай найбільша прикрість, яка може спіткати на святі їжі – це зіпсована погода, ну, і, може, якийсь недопечений кавалок ковбаски, та аж ніяк не війна, близька і далека водночас.

Я не знаю, де правда: чи дійсно ці свята їжі – то «бенкет у чуму», чи, може, навпаки, потужний і життєдайний простір для розради людей й розвитку малого підприємництва. Та, як на мене, сам факт наявності таких фестивалів завжди підживлював надію, що все буде добре, що мирне життя таки випереджає морок хоча б на кілька очок.

Протягом 2014-того року фестивалі були лікувальною щомісячною втечею від похмурої та непевної реальності у затишний впорядкований світ смаколиків і лагомин. Пізніше, за безвізом та відкриттям H&Mів, за щоденними знижками на без того дешеві авіаквитки, за вікендами  по Парижах і Барселонах якось взагалі підзабулося, наскільки направду крихким та мінливим є цей затишок.

І ось  чергове свято кави – а у стаканчику плюскає ром із льодом, і ти був би достобіса щасливим, якби радість, веселощі та безтурботність заполонили не тільки периметри Арт-Платформи, а й увесь довколишній світ.

P.S. Пампухи були суперові!

Текст, фото: Ольга Карі